Убивця власної дружини - Кримінальні історії цісарського Львова - Локальна Історія

Вранці 14 грудня 1895 року до рятункової станції у Львові надійшло повідомлення: у пральні житлового будинку на вул. Руській знайшли труп молодої жінки. Інформацію негайно передали поліції. На місце інциденту вирушив молодший інспектор Лисаковський.

‍

Небіжчицю швидко опізнали. Це була Євдокія Голод, служниця інспектора пожежної станції Антонія Мельника, який мешкав у тому самому будинкові. Доська, як називали її близькі, повісилася на мотузці, прив’язаній до труби, що сполучала котел і комин. Тіло вже охололо й задубіло, очевидно, смерть настала ще ввечері.

‍

Виглядало так, що трапилося банальне самогубство. Однак настирливий поліцай вирішив не обмежуватися складанням протоколу, а уважно оглянув місце смерті. Перше, на що звернув увагу – позиція тіла зухвалиці. Вона висіла навколішки, обпершись пальцями ніг у підлогу й майже торкаючись підлоги колінами. Таким чином важко вдушитися в петлі. Друге – синці. На шиї чітко проглядалися синці та подряпини, імовірно, завдані нігтями. Здавалося, що Доську спершу душили, а тоді повісили.

Інспектор рушив до помешкання її чоловіка. Василь Голод працював у страховому товаристві ім. Ґізеля. Коли прийшов Лисаковський, він спав. Було помітно, що напередодні чоловік добряче випив. Розповів, що давно побоювався за психічне здоров’я дружини. Кілька днів тому бачив сон: Доська лежала на землі, залита кров’ю. На запитання, де був минулого вечора, докладно перелічив місця та години. Однак не все сходилося – в «алібі» було декілька білих плям. Василя арештували, у його кімнаті провели обшук.

‍

За слідство взявся комісар Шахтль, йому допомагав Лисаковський. Подружжя Голодів давно не жило разом. У Василя знайшли листи до коханки Магдалени Забурняк, також служниці, написані за декілька днів до інциденту. Він запевняв, що незабаром вони зможуть побратися. А до того часу просив нікому не розповідати про їхні стосунки. Якби хто питав, чому не виходить заміж, мусила відповідати: «Не можу вийти за того, кого кохаю, тому не піду ні за кого».

Якщо вбивцею таки був Голод, він мусив мати спільника. Невисокий і худий, навряд чи зміг би задушити таку дебелу жінку. Господарі розповідали, що Доська самотужки тягала на верхні поверхи каміння для тушкування капусти, яке заледве піднімали сильні чоловіки.

‍

– Та вона б сама його скоріше задушила! – свідчила господиня Софія Мельник.

‍

Щойно на четвертий день допитів затриманий нарешті розповів Шахтлеві всю правду.

Василь Голод народився у Стратині Рогатинського повіту. Походив з дуже бідної родини – матеріальний стан цілком відповідав прізвищу. Попри це, його вважали одним із найкрасивіших хлопців містечка. Батьки вирішили підшукати Василеві заможну наречену. Євдокія Шимків цілком підходила. Некрасива, сварлива, проте працьовита й відносно багата. За посаг їй давали два шматки ґрунту вартістю 20 злотих ринських кожен і теличку.

Відгуляли весілля. Однак подружнє життя одразу не заладилося. Василь вчащав до колишніх коханок. Нарешті не витримав сільських буднів, продав посагову теличку й поїхав до Львова.

Спочатку мешкав у земляка Антонія Мельника. Потім знайшов роботу у страховому товаристві ім. Ґізеля. Всюди представлявся кавалером. Навіть встиг завести кількох нових пасій. Останній роман мав із Магдаленою Забурняк.

Мельник сказав, що готовий взяти на роботу дружину Голода. Той написав їй листа, Доська примчала до Львова. Подружжя отримало останній шанс порозумітися. Але нічого з цього не вийшло. Сварки, бійки й авантюри стали щоденними атрибутами сім’ї. Василь вимагав розлучення. Жінка відмовила.

У якомусь із шинків Голод познайомився зі Стефаном Мучком, лакеєм, останнім часом безробітним. За чаркою той часто нарікав на своє нещастя. Мучко запропонував вихід – вбити жінку. Таким чином можна буде позбутися подружніх пут й одружитися з Магдаленою.

Василь сприйняв пропозицію з ентузіазмом, але виникло питання, як реалізувати справу.

Перша ідея – втопити нещасну в Пелчинсько-му ставі. Однак вже почалися приморозки, водойма вкрилася кригою. Тоді визрів наступний план – заманити Доську до безлюдного місця, задушити й імітувати самогубство. Спочатку хотіли зробити це в пивниці. Однак Василь згадав, що по сусідству мешкає дяк, який зможе звернути увагу на дивний шум. Тоді на думку спала пральня, до якої мали доступ тільки Мельники і їхня служниця.

Напередодні замаху Василь знайшов на горищі будинку, в якому працював, мотузку завдовжки 1,5 м. Сховав її під сінником біля входу до пральні. Ввечері зустрівся з Доською. Довго просив вибачення через негаразди, що сталися останнім часом. Аби остаточно примиритися, запропонував поспілкуватися сам на сам.

Наступного дня по обіді вони ніби випадково перетнулися під будинком. Доська непомітно запхала до кишені Василя ключ від пральні. Василь повернувся на робоче місце. Близько 18:00 начебто поніс кореспонденцію на пошту. Насправді зустрівся зі Стефаном Мучком і рушив до шинку на вул. Собеського. Там випили декілька чарок горілки. Потім зайшли в шинок Ляндеса на вул. Галицькій, замовили ще трохи горілки та ковбаси.

Алкоголь остаточно розпружив тіло й затьмарив розум. Спільники зайшли до пральні через тильний вхід з боку вул. Підвальної. Голод став біля дверей, Мучко сховався в закутку. За мить прийшла Доська. Сказала, що має ще справи в Мельників, і втекла. Повернулася через 15 хвилин. Василь попросив її замкнути двері на ключ.

– Що роблять господарі? – спитав про всяк випадок.

– Пані пішла до міста, а пан – на ратушу, – без жодних підозр відповіла.

Мучко вийшов зі свого сховку. Доська побачила незнайомця і спробувала закричати. Стефан вхопив її за горло. Усі троє опинилися на землі. Почалася боротьба, яка тривала щонайменше 15 хвилин. Нарешті жінка ослабла, видала останній хрип і перестала опиратися.